Якусь мить жінка роздумувала. Потім кивнула на знак згоди.

— Я приймаю твою пропозицію, але з умовою, що ти візьмеш мене з собою в ту велику подорож у джунглі. Тіль, чого тільки не кажуть про тебе в Леокіні! І якщо лише десята частка з того — правда, то я забезпечу Піта, Хеннера, Марайке і Клауса.

— Ти і їх хочеш взяти з собою? — жахнувся Тіль.

— Ні, вони лишаться в пансіоні. Але якщо ми щасливо повернемося…

— Ти тільки не здумай виходити за мене заміж, Ельзо! — спохватився Брюггенсен.

Вона поклала йому на плечі свої огрубілі від праці руки і весело засміялася:

— Добрим товаришам не годиться одружуватися, Тіль. Ні, вітчима в дітей не буде. А ти незабаром пересвідчишся, що жінка, яка зазнала стільки лиха в Конго, не буде для тебе тягарем у поході. Тоді ти і визначиш мені платню.

— Ельзо, ти будеш задоволена. — Він погладив її руки, вкриті рубцями, що лишила тяжка робота на плантації серед колючих зарослів, — жінка завжди допомагала чоловікові. — Ти, я і Баантумічо — втрьох ми подолаємо все!.. Здається, прийшов пан лікар. Хелло, Массіньї, тільки-но прибуло значне підкріплення для нашої експедиції! Дозвольте познайомити?

А коли під час поминок Хендріка з'явився і несміливий Жан Янзен, Баантумічо зауважив:

— Тепер сафарі в повному складі! Коли вирушаємо?

Все сталося так раптово, що багато хто з тих, які хотіли таємно приєднатися до експедиції Брюггенсена, ще не закінчили своїх приготувань. На швидкохідному моторному човні Тіль разом із своїми найближчими людьми рушив вверх по Кассаї; Беніссон, Барклей і їхні супутники попливли вслід за ним. Цікавим репортерам фламандець, хитро мружачись, сказав перед від'їздом на набережній:

— Мені треба змінити клімат. Що? Подорож у країну алмазів? Ні, панове, це вигадки леокінських плетух. Мені справді пощастило натрапити на невеличке гніздечко дорогоцінного каміння і вигідно продати його. Розпитайте про це в Беніссона і його асистента! Я вирішив зробити невеличку подорож для відпочинку, останній прощальний рейс по чарівному Конго, а потім взяти курс на Остенде. На скромну хатину в мене вистачить!

Звичайно, йому ніхто не повірив. За якусь мить було розібрано квитки на всі пароплави до Порт-Франкі наперед на кілька тижнів. У тих, що вже побували в болотах Ківі-Ківі, коли вперше пройшла чутка про алмази, і повернулися звідти розчаровані, знову з'явилася надія. Вони роздобули грошей і найняли сафарі. Десь вони таки натраплять на слід хитрого Тіля Брюггенсена!

А той пообіцяв мотористам човна велику винагороду, якщо вони швидко досягнуть Порт-Франкі.

— Кажете, що можна вдвічі скоротити час? А треба б, хлопці, втричі. Я охоче погодився б пливти й уночі. Ну, повний вперед! Не шкодуйте масла й пального! На нашому шляху їх вдосталь!

Він був у піднесеному настрої. Лікар занепокоєно спостерігав його збуджений стан. Массіньї вводив Брюггенсену атебрін, щоб запобігти поверненню малярії, і плазмохін, щоб збільшити силу опору організму проти більгарціозу. Іноді лікар сварився з Тілем.

— Вам треба було б відкласти цю експедицію. Кажете, що почуваєте себе зовсім здоровим? Друже, я знаю, який розладнаний у вас організм. Якщо від Порт-Франкі шлях важкий…

— Ні, він зовсім легкий, але дуже, дуже складний, — кепкував Брюггенсен.

— В такому разі я мушу заборонити вам подорож! А якщо не послухаєтесь моєї поради, відмовляюся вас лікувати!

— Ні, ви цього не зробите! — вигукнула Ельза Вандермолен. — Хвора людина в тропічному лісі без лікарської допомоги — приречена людина. Я пересвідчилась у цьому на випадку з Хендріком. Вам не вдасться перевиховати цього впертого фламандця. До речі, я теж народилася в тій же місцевості, що й Тіль. Ми з породи витривалих!

— Навіщо те багатство, коли через кілька років панові Брюггенсену доведеться пересуватися тільки в колясці, — галасував Массіньї.

— Для мене цілком досить того, що я маю, — кинув Брюггенсен. — Але, може, я хочу дати кошти, наприклад, одному відомому панові Массіньї на створення пристойного дослідного інституту тропічних хвороб!

— Ви — фантаст! — вже примирливо засміявся лікар. — Проте я вважав би себе шантажистом, якби дбав про вас тільки заради цього. Що ж, доведеться й далі терпіти цей клопіт.

З підносом у руках, на якому було безліч смачних бутербродів і фруктів, до них підійшов Баантумічо. Для свого хазяїна він відкрив пляшку мінеральної води.

— Лікарю, ради свята дозвольте випити сьогодні свіцлерума! — благально глянув на лікаря Тіль Брюггенсен. — Тільки маленький келишок!

— Не заперечую, хоча печінка у вас ще затверділа. Але я сам приготую напій, щоб у ньому було якнайменше алкоголю!

На Ельзі Вандермолен був дорожній костюм — широкі штани, високі зашнуровані ботинки та простора біла блуза, застебнута під саму шию. Жінка ледь пригубила міцний напій, в задумі дивлячись на пропливаючі вічно квітучі галерейні ліси, від яких повівав запах тліну.