Одного разу, коли вже згустилися вечірні сутінки, до бунгало Брюггенсена прийшла струнка Моллі Артерен. Але на сходах дорогу їй загородив Баантумічо.

— Панові Брюггенсену, — сказав він, — потрібен спокій. Ось вам невеличкий подарунок за згаяний час. Ні, дякувати панові особисто не треба.

В красивій золотій шкатулці лежали діаманти: блакитний, жовтий і чорний, кожен по чотири карати; і хоча вони були ще не відшліфовані, грані створених природою кристалів сліпуче іскрились. Біля них була записка: «Вони ще не відшліфовані і безформні. Передайте тим, хто послав вас сюди!»

«Він мільйонер!» — говорили всі в Леокіні, бо, звичайно, дівчата не втрималися, щоб не розповісти про подарунок.

«І ви не зуміли прибрати його до рук? — казали їм. — Ну, з вас діла не буде!»

Незабаром дівчата виїхали у Браззавіль. Брюггенсен знову почав заходити в «Ройяль» випити щось перед сном. Фламандця відразу оточували улесливі «друзі», що невідомо де набралися відтоді, як над ним сліпуче засяяв ореол великого багатства. Вони замовляли найдорожчі марки вин, запрошували випити з ними. Один з них галасував найбільше:

— Тіль, старина, пам'ятаєш, як ми разом прибули сюди з Маноли?

Брюггенсен, вмочивши в- мінеральну воду моржеві вуса, глузливо відповів:

— Твоя правда, Мейєрс. Це було саме тоді, коли ти мав можливість не раз визволити мене з біди якоюсь рваною десяткою бельг. Я не забув цього.

Брюггенсен поступово одужував. Пив мало, їв у міру. В нього вже не тремтіли пальці рук і зникла жовтизна з очей. Тепер він іноді годинами радився з Самуелем Беніссоном і Барклеєм, готуючи експедицію. Проте коли представники компанії розгорнули перед фламандцем карту і попросили точно вказати місце, де він знайшов алмази, Тіль знизав плечима:

— За договором, я маю показати вам його, коли прибудемо в Ківі-Ківі, щоб копати пробні шурфи. До того ж звідки у вас може бути карта місцевості, де не бував ще жоден картограф.

— Дозвольте, Брюггенсен, — спалахнув Беніссон. — Ці карти виготовлені точно за даними спеціальних аерофотозйомок. Дивіться, ось протікає Ківі-Ківі…

— Дурниця, — обірвав його Тіль. — У дощовий період Ківі-Ківі щоразу міняє серед боліт русло. Я знаю, бо бачив, як вона з гуркотом проривається крізь перешкоди на шляху. Саме через це я і знайшов родовище. Ну, ось я вже усе і вибовкав. Не за горами час, коли ми закінчимо підготовку великої експедиції. Попереджаю: без мене ніхто не знайде родовище. Отже, вам доведеться подбати, щоб я добрався туди живий і здоровий.

Коли він пішов, Мак-Барклей вилаявся:

— Цей молодчик убезпечив себе сотнею гарантій. Нічого. Почекаємо, поки добудемося до місця. І якщо він не повернеться з джунглів, то хіба не вважатиметься тоді, що саме ми відкрили родовище?

Беніссон заперечливо похитав головою;

— Він міг дати комусь на збереження точну карту місцевості. Цей Тіль — впертий чоловік. Я за мирну угоду.

— Ви, певно, побоюєтесь, що вас підведе хоробрість? — кепкував з нього Барклей. — Раджу вам дотримуватися нашої власної угоди, інакше… Я викладу Брюггенсену все відверто!

— Ви цього не зробите, друже Барклей. Домовимося так: наша угода лишається в силі. Але не зв'язуватимемо себе якимсь одним планом, а діятимемо відповідно до обставин. Згода?

Так і вирішили.

Увечері в барі «Ройяль» скромно одягнений юнак підійшов до Тіля і попросив дозволу сісти за його столиком.

— Жан Янзен, — відрекомендувався він, — кандидат філософських наук, спеціалізуюсь з геології, історії землі. Ось, будь ласка, рекомендації. Я добився великої стипендії і приїхав в Африку, щоб вияснити кілька спірних питань з геології і написати потім докторську дисертацію.

— Дуже радий. — Тіль здивовано глянув на довгий рекомендаційний лист ректора Лувенського університету. — Все життя я схилявся перед наукою. Але чим я можу вам допомогти? Дозвольте налити?

Кандидат ніяково глянув на пузату пляшку в блискучому срібному відерці з льодом.

— Ні, ні, дякую. Не хочу зловживати вашою щедрістю. Дозвольте розповісти, в чому полягають мої дослідження. Ви, певно, знаєте, що вся Африка — це залишок Гондванії, що добре зберігся і майже не зазнав геологічних змін?

— Залишок Гондванії? Ніколи не чув.

— Це, так би мовити, геологічний термін, — молодий кандидат ще дужче зніяковів. — Дозвольте, я поясню. Гондванія, або Гондвана, — назва континенту, який, на думку багатьох учених, існував у південній півкулі протягом палеозойської ери. Цей величезний материк охоплював сучасну Африку з Мадагаскаром, Австралію, Індостан, а також Бразілію і частину Атлантичного й Індійського океанів. Було це в далекі історичні часи, близько тисячі мільйонів років тому.