— Мені приснився страшний сон, наче в Хейстерських дюнах вовк, а на свято в Брюггер прийшли велетні. Як хороше, Ельзо, коли біля серця холодна вода. Мабуть, у холодній землі і спати добре!

— Ти був і лишився дурником, Тіль! Послухай-но, завтра твої робітники збудують мені очеретяну хатину отут на горбі. Що ти скажеш на це, Тіль? Сьогодні негри вже зрубали чотири стовпи і високе дерево. Це там, де б'є джерело. Не бійся нічого! Хороших людей більше, ніж поганих, Тіль!

Засинаючи, хворий усе ще вслухався в шепіт і клекіт боліт.

— Ельзо, — промовив він. — Сюди по наших слідах ідуть люди, тисячі людей, а пострілів більше не чути. Хто ж стріляв? — Та сон уже знову здолав його.

Коли сині ранкові сутінки змінили нічну темряву, до Брюггенсена прийшов стривожений Самуель Беніссон.

— Барклей у вас? — спитав він. — Вчора звечора він вийшов з намету, а згодом, може через годину, пролунали постріли. І от досі його нема.

Ельза Вандермолен саме допомагала Брюггенсену вмитися після сну. Здавалося, він усе ще був під дією снотворного і ніяк не міг отямитися.

— Чи не його, бува, я бачив у сні, отого чорта Ківі-Ківі, містера Барклея? — ледве повертаючи язик, вимовив фламандець. — Може, — він захотів украсти з жолоба діаманти? Там в породі, що осіла, лишилося чотири добрих камінці. Я не міг їх забрати, бо туди підпливли голодні крокодили.

Потім, трохи відпочивши, Брюггенсен сказав:

— У мене вже майже все готово до передачі. Якщо все піде добре, можна завтра підписати контракт!

— Знайшли основне родовище?

— Очевидно! Воно багатше, ніж найбагатші копальні Кімберлі в свої найкращі часи. Коли б тільки мені не досаждала хвороба!

В цей час у намет ввійшов Баантумічо. Він весь аж сяяв від радощів.

— Застрілив двох жирних бегемотів. Тепер м'яса вистачить на всіх чорних. Треба піти забрати!

— Гаразд, я скажу своїм робітникам, — озвався Беніссон, важко підводячись з стільця. — І що тільки коїться — знайшли алмази, а Мак-Барклей зник… Тут усього можна чекати, — пробурмотів він і перевальцем поплентався до свого табору.

Ельза Вандермолен бачила, як Баантумічо, вийнявши з магазина патрони і старанно загорнувши їх у промаслену ганчірку, поставив рушницю в куток.

— Ей, чорний друже, — зненацька окликнула вона його, — ти клав у магазин сім патронів, а вийняв тільки чотири? Де ще три?

— Бегемота застрілив, два штука, — з зусиллям, каліченою мовою сказав негр, ніби забув усі слова.

— А третій патрон?

— Вистрілив у повітря, щоб попередити чорта Ківі-Ківі, який рився в ковшах драги. Куля пролетіла на долоню вище від голови і рогів диявола.

— А що було потім?

— Чорт високо підплигнув, випустив торбинку з награбованими камінцями, похитнувся і впав у воду, де плавали крокодили… Від нього не лишилося й сліду!

— Господи, будь милосердний до його грішної душі, — тихо промовила хоробра Ельза Вандермолен, а вголос сказала: — Нікому не кажи про третій постріл, Баантумічо, навіть панові Брюггенсену!

Саме в цю мить Брюггенсен, спотикаючись, увійшов знадвору.

— Коли б не цей клятий контракт, — позіхаючи, сказав він, — спав би цілий день. А, Баантумічо! Дай мені високі чоботи і метрову палицю, а сам візьми рулетку. Ти теж утомився?

— Я дуже-дуже втомився. Задуха, сморід і москіти. Тут не місце для чесної людини. Ось що я знайшов біля драги!

Він подав своєму хазяїнові замшеву торбинку. Той здивовано прочитав мітку: «Грегор Мак-Барклей». Тіль розв'язав шнурок і висипав на стіл жменю блискучих камінців. Від подиву фламандець свиснув. Потім швидко заходився сортувати діаманти.

— Криваве каміння, — буркнув він. — Так, бувають і червоні алмази, хоч горять вони блакитним і жовтим сяйвом. Ельзо, поклади їх до інших. А що сталося з чортом Ківі-Ківі? — повернувся він до Баантумічо.

— Чорта зжерли крокодили, пане, — коротко сказав негр. — Ні, моя не стріляв… Він сам упав у болото, а крокодили схопили чорта!

— Земля йому пером. — Може, крокодили і не отруяться! — глузливо промовив Брюггенсен. — Правда неправду завжди б'є. Барклей — убивця. Саме він і був тим «великим паном», про якого казав Йоргас. Беніссон лише заздрісний, отруйний павук.

Цілий день Тіль Брюггенсен пробув біля родовища, хоча того дня сонце пекло нестерпно, а москіти роїлися хмарами. Він спостерігав, як поступово під лопатами землекопів утворився великий овал. Фламандець працював біля промивної машини, виловлюючи камінці, і коштовні, і такі, що не мали ніякої ціни. Коли Ельза Вандермолен, принесла йому води освіжитися, він з радісною усмішкою сказав їй: