У тлумаченні Гашека окраїна – це не тільки окраїнна частина міста, але й свого роду символ, місце, де село стикається з промисловістю, природа з цивілізацією, де безпосередність і самобутність протиставлені складній суспільній організації. Це погранична, маргінальна область, котра привертає дивним, часто мимовільним співіснуванням протилежних елементів і суперечностей, процесами виникнення і зникнення, повними гострих зіткнень. Гашек відкрив у цій атмосфері особливу контрастну гумористичну поетику.

Атмосфері окраїни властиві і сентиментальність, і драматичність, не лише жанрові мініатюри, що репрезентують брудні закапелки, але й брутальна гротескова насмішка. З грубою розв’язністю плебей оголює приховані «таємниці» суспільного життя. Здійснюється це завдяки діям, котрі видаються несвідомими, інстинктивними; нерідко вони підфарбовані емоціями, що приховані десь у підсвідомості суспільства, але, проявлені всередині, справляють неприємне враження своєю грубістю і безформністю. Часом вони набувають гротескового вигляду неусвідомленості чи навіть безумства.

Без цього зв’язку навряд чи можна вловити особливості творчої манери Гашека, котру неможливо поцінувати завдяки традиційним літературним міркам. Замість визначеності стилю й чіткості форми у більшості випадків у нього – чудові гострі спостереження, які немовби лише злегка намічені й розмиті в банальності по-ремісницькому вироблених кінцівок. Поряд з несподіваними комічними трюками і мальовничими стиснутими характеристиками зустрічаються стереотипно повторювані мотиви й інтриги, котрі жодною мірою не свідчать про напружені творчі пошуки і винахідливість. Але ця творча легковажність – свідчення того, що Гашек тяжіє до сатири не тільки своїм критичним розумом, але й за всією природою, несвідомо, всім своїм палким і юнацьким темпераментом. Часом навіть здається, що його гумор – це просто сама природа, сама стихія.

Все, що побачить – від вуличних демонстрацій до малесенької газетної замітки, – все, з чим зіштовхується у зв’язку зі своїм богемним екстравагантним способом життя, Гашек повинен осміяти, окарикатурити. Його схильність до сатири, знущанню, містифікації проявляється в цілковито невичерпному багатстві сюжетів і засобів зображення. Об’єктами гашеківських нападок були як австрійські державні інституції, церковні й династичні символи та ідеали, так і ліберальна буржуазія і так звані патріоти, котрі зробили з національного питання ремесло чи навіть зручний шлях до кар’єри. Відчуття своєї причетності до людей, відкинутих суспільством, до аутсайдерів загострює його зір, штовхає до оголення істинної суті суспільних символів і фраз, до зривання масок з усієї сфери суспільного життя.

Буржуазне суспільство платило Гашекові такою ж ворожістю й нерозумінням. Незважаючи на те, що Гашек був одним з найплодючіших і найталановитіших журналістів свого часу (поряд з уславленим репортером сенсацій Е. Е. Кішом, котрий, однак, писав німецькою і співробітничав у буржуазній пресі), для нього в жодній редакції місця не знайшлося. Скрізь боялися взяти на роботу «безпринципного богема» і злостивого насмішника. Невизначеність існування поряд з гірким відчуттям своєї побутової невлаштованості ускладнили і його особисте життя. Нарешті він отримує доволі мізерно оплачуване місце в журналі «Свєт звіржат» (Світ тварин). Але й звідси він змушений невдовзі піти, оскільки, підштовхуваний своєю буйною фантазією, почав «розширяти кругозір» читачів, придумуючи нові породи тварин (він мав маленьку крамничку з продажу собак, котру пишномовно називав «Кінологічним інститутом»).

Приблизно так само чинив він і в газеті «Ческе слово», де нетривалий час працював репортером. У цей час його завжди можна було зустріти на так званій «біржі» журналістів – у рестораціях «У Брейшку», «У Ходеру», де він продавав свої «гарантовані» свідчення про пригоди: два келихи пива за одну пригоду.

До самого початку війни Гашек вів життя цілковито ні з чим і ні з ким не зв’язаної людини. Не раз траплялося йому писати чергову гумореску просто в кав’ярні; він тут же здавав її до найближчої редакції, аби за отриманий гонорар чи аванс заплатити за гостину своєї богемної компанії.

Вічний клоун, трікстер і невиправний «богем», Гашек що далі, то більше віддалявся від загальновизнаної літератури. Та й сам про себе він не раз іронічно оповіщав, що пише виключно через нестачу грошей. Втім всім своїм ставленням до мистецтва, послідовним злиттям життя і творчості він був, по суті, єдиним видатним творцем і видатним літератором свого часу. Цей парадокс вловив Ї. Маген, котрий писав: «Часом ми Гашека дуже любили. Оскільки він був дійсно справжнім втіленням гумору. Нас він, можливо, і не любив, оскільки ми грали в літераторів. А парадокс полягає в тому, що він творив літературу значно інтенсивніше за нас усіх, а ми відчайдушно опиралися тому, щоб бути тільки літераторами».

Доля наділила Гашека чотирма роками нещасливого кохання. Майбутній тесть Гашека довго опирався шлюбові своєї дочки з колишнім анархістом, котрий, до того ж, не маючи постійної роботи, не здатен був утримувати сім’ю. Коли ж Гашек врешті-решт виконав усі умови батьків нареченої, виявилося, що родинне життя заважає його творчості. Невдовзі після народження сина (1912) він полишив родину.

У Празі Гашек набув репутації скандаліста, заповзятого «богема», бомжа й пересмішника. У поліційних рапортах його часто звинувачували у всіляких бешкетах, сварках, бійках з поліцейськими. У стані раптового душевного нападу Гашек буцімто навіть робив спробу самогубства, через що три тижні провів у лікарні для душевнохворих, щоправда, пізніше він стверджував, що це був лише жарт, його чергова містифікація.